Тема 5. Період повоєнної кризи та революцій ( 1917 – 1923 роки).

Формування тоталітарних режимів.

План:

1. Поняття «політичний» режим і його типи.

2. Передумрви виникнення тоталітаризму.

3. Основні риси тоталітаризму.

4. Різновиди тоталітаризму. Фашизм.

5. Комуністичний тоталітаризму.

6. Націонал – соціалізм.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть імена диктаторів, що очолювали тоталітарні режими в 1920-30-х років

2. У яких країнах 1920-30 –х рр.. Були встановлені тоталітарні режими?

3. Назвіть 3 основних типів тоталітаризму.

4. Хто був основоположником «наукового комунізму»?

5. Основні риси тоталітаризму?

6. Чи існують сьогодні тоталітарні чи авторитарні режими?

Література:

Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня Історія c.122-132.

Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня Історія c.96-103.

Середницька Г.В. Всесвітня Історія c.99-103

1. ПОНЯТТЯ «ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ» І ЙОГО типи

Поняття «політичний режим» виражає характер взаємозв'язку державної влади й індивіда. У залежності від співвідношення демократії і диктатури як принципів організації громадського життя, що визначає ступінь соціальної свободи особи, виділяють три типи політичних режимів : демократичний, авторитарний, тоталітарний.

Демократичний режим

Демократія в перекладі з грецької означає «владу народу».

Є декілька варіантів розуміння поняття «демократія».

— По-перше, у більш широкому значенні - це суспільна система, заснована на добровільності усіх форм життєдіяльності індивіда.

— По-друге, у більш вузькому розумінні - це форма держави, при якій усі громадяни мають рівні права на владу.

— По-третє, демократія - це ідеальна модель суспільного устрою, світогляд, заснований на цінностях свободи, рівноправності, правах людини.

Демократія характеризується такими ознаками:

— політична влада належить більшості; це відображує зміст ідеї про народний суверенітет, відповідно до якої джерелом влади є народ;

— влада формується шляхом вільних виборів при загальному і рівному виборчому праві, таємному голосуванні;

— повага більшістю прав меншості на опозицію і критику влади;

— принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

— наявність багатопартійної системи, при якій партії конкурують між собою в боротьбі за голоси виборців;

— гарантії громадянських, політичних і соціальних прав особистості.

Авторитарний режим

Авторитаризм звичайно характеризується як тип політичного режиму, що займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.

Найважливішим, суттєво значимим при визначенні авторитаризму є характер відносин держави й особистості. Ці відносини будуються радше на примушенні, ніж на переконанні.

При авторитарному режимі можуть існувати незалежні профспілки, самостійні творчі об'єднання й організації. Держава значно обмежує своє втручання в економіку, заохочує розвиток ринкових відносин і саморегулювання громадського життя. Але сама влада залишається необмеженою і непідконтрольною громадянам.

Тоталітарний режим

Прояви тоталітаризму стали явищем у громадському житті досить давно, але тільки в XX ст. він сформувався у політичну систему. Королі, султани й імператори минулого були могутніми правителями-деспотами, але в силу примітивності засобів зв'язку і сполучень та багатьох інших причин, вони не мали всеосяжної (тотальної) влади. У ті часи існували певні станові привілеї, деяка самостійність в економічній діяльності.

На противагу середньовічним авторитарним режимам тоталітаризм базується на загальному державному контролі за всіма сферами життя і над усіма членами суспільства. Термін «тоталітаризм» вперше вжив у 20-ті рр. XX ст. ідеолог італійського фашизму Дж. Джентіле, а лідер італійських фашистів Б. Муссоліні ввів його в політичний лексикон для характеристики створеного ним режиму. Тоталітаризм становить специфічно нову форму диктатури, що виникла в XX ст.

2.Передумови виникнення тоталітаризму.

Різновиди тоталітарних режимів, у найдраматичніші періоди історії людство намагалося знайти єдино правильний вихід із ситуації, що склалася. Інколи йому це вдавалося, інколи - ні. Початок XX ст. приніс людям чимало страждань і розчарувань: економічні кризи, жорстокі повстання і революції і, нарешті, світова війна. Демократія, на яку покладалося стільки надій, не спромоглася уберегти народи від небачених руйнувань і багатомільйонних жертв. Ті, хто ще вчора беззастережно вірив у демократизм, міжнародне право та недоторканність особи і майна, постали перед викликами, на які не знаходили відповіді: чому так сталося, хто винен, як уникнути подібних катастроф у майбутньому? Багато людей, які не могли самостійно розібратися у причинах такого стану речей, у всьому звинувачували демократію. Саме в ній вони вбачали корінь зла і схилялися до думки, що лише «сильна» влада може забезпечити їм стабільне й заможне життя.Найбільш виразно такі погляди були поширені в країнах, які або про­ грали Першу світову війну (Німеччина та, до певної міри, Росія), або ж не отримали від перемоги в ній того, на що, на їх думку, вони заслугову­ вали (Італія). Боягузтво і лицемірство, підлість і зрада, визнання будь-якої влади і будь-якого «вождя» - усе це не видавалося як надмірна плата за власне благополуччя і спокій. В ім’я крапііого майбутнього і за­ доволення власних інтересів частина людей погоджувалася відсторонено спостерігати злочини влади, аби вони лише не стосувалися їх особисто. І поки інтелектуали й політики розробляли рецепти повоєнного обла­ штування світу й безуспішно намагалися донести їх до народів, владу захоплювали ті, хто давав прості і зрозумілі людям відповіді й обіцяв заманливі перспективи. Із цього жорстокого часу, який розпочався 1914 p., й виросла небачена до того протплежність демократії - тоталітаризм. Науковці висловлюють різні думки щодо різновидів тоталітаризму. Одні з них поділять його на правий (фашизм, націонал-соціалізм) і лівий (більшовизм), інші - на тоталітаризм німецького й радянського зразків та ін. У цілому ж спільні ознаки дають підстави вести мову про три го­ ловні різновиди тоталітарних режимів: більшовизм (СРСР), фашизм (Італія), націонал-соціалізм (нацизм) (Німеччина). Інколи для спрощення італійський фашизм і німецький нацизм узагальнено називають фашизмом.

3.Ознаки тоталітарних режимів.

Тоталітарні режими в СРСР,Італії та Німеччині мали ряд спільних рис, які тією чи іншою мірою були успадковані тоталітаристами інших країн.

Ці риси найвиразніше про­ явилися в період між Першою та Другою світовими війнами, головним змістом якого була боротьба між демократією та тоталітаризмом.Партія в тоталітарній країні будувалася на військовій дисципліні на манер середньовічних рицарських орденів. Причому в Німеччині й Італії ієрархічність у націонал-соціалістичній та фашистській партіях була впроваджена відвертіше, ніж у більшовиків. У СРСР Й. Сталін час від часу імітував партійну демократію - з ’їзди, вибори керівника партії тощо. Вожді нацизму А. Гітлер і фашизму Б. Муссоліні позиціонували себе як втілення і нації, і партії, і держави. Вони зображувалися пропагандою як основа партії і чільний елемент держави, у той час як більшовики постійно наголошували на тому, шо для них више за все були інтереси «народних мас». До того ж більшовики заборонили всі інші, крім власної, партії, а нацисти і фашисти, навпаки, зберегли і створили ряд «дружніх» партій. Проте, незважаючи на ці незначні відмінності, усі три режими трималися при владі саме завдяки придушенню своїх політичних опонентів. Культ особи «вождя» є неодмінною рисою усіх без винятку тоталі­ тарних режимів. Він базується, насамперед, на возвеличенні його пер­ сони, а разом з цим - ідеї, яку він уособлював. На це працювали цілі пропагандистські індустрії. Цілодобово населенню нав’язували образ турботливого «батька народу», який піклується не про власне благо, а лише про співвітчизників. Сотні тисяч прижиттєвих скульптурних 30- бражень, мільйонні наклади біографій, газети, нашпиговані фотознім­ ками вождя, повинні були укорінити в свідомості людей переконання, що він є втіленням їх самих. Вождь ніколи не помилявся, володів даром провидця. Ті ж , хто мав необачність ставити це під сумнів, ставали во­ рогами не лише диктатора, а й кожного громадянина.

4.РІЗНОВИДИ ТОТАЛІТАРИЗМУ. ФАШИЗМ

Можна виділити кілька різновидів тоталітаризму, відомих історії: фашизм, комуністичний тоталітаризм і націонал-соціалізм (нацизм).

Уперше фашистські організації вйникли в Італії. У 1922 р. фашисти на чолі з Беніто Муссоліні прийшли до влади в цій країні. Для італійського фашизму було характерним прагнення до відродження великої Римської імперії і встановлення контролю над усім Середземномор'ям.

Спочатку фашисти зберігали окремі демократичні інститути (наприклад, парламент), однак поступово фашистські лідери повністю узурпували владу у своїх руках і покінчили з видимістю демократії.

Методами популізму, демагогії й елементарної неправди італійські фашисти створили для свого руху масову соціальну базу.

Серед особливостей італійського фашизму варто виділити збереження монархії в країні при фактичній ізоляції монарха від реальної політичної влади, а також міцний союз з католицькою церквою, що зберігала свій вплив у країні і була покликана виправдовувати злочинні діяння фашистів.

5. КОМУНІСТИЧНИЙ ТОТАЛІТАРИЗМ

Виникнення комуністичної ідеології. Основоположником комуністичної ідеології був німецький філософ К. Маркс. Тому цю ідеологію називають марксистською. К. Маркс теоретично обґрунтував модель суспільства, вільного від приватної власності, експлуатації і всіх форм соціальної нерівності. Воно, на думку філософа, мало стати початком справжньої історії людства. Комунізм, вважав Маркс, прийде на зміну колишнім «експлуататорським суспільствам» у результаті класової боротьби робітничого класу з буржуазією і здійснення соціалістичної революції.

Свою теорію про соціалізм К. Маркс і Ф. Енгельс вважали науковою і, щоб підкреслити її відмінність від усіх попередніх теорій, паралельно ввели в ужиток ще й поняття «комунізм», що об'єднувало, на їхній погляд, дві сходинки розвитку суспільства - соціалістичну і комуністичну.

Марксизм став важливою віхою в розвитку суспільної думки. У той же час у ньому абсолютизується роль класової боротьби і насильства, заперечується можливість прогресивної еволюції суспільства, перебільшується історична роль пролетаріату.

Марксизм і соціал-демократичний рух. Марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, що з початку XX ст. розділився на:

- революційну радикальну течію (В. Ленін та інші);

-реформістську течію (Е. Бер-нштейн та інші), яка піддавала критиці багато теоретичних положень марксизму і відмовилася від його багатьох положень (курсу на соціалістичну революцію та інших).

Реформістська течія була ідеологією соціал-демократії, яка стала на шлях еволюційного розвитку суспільства і заперечення революційно-радикальних методів боротьби.

У свою чергу, В. Ленін прагнув пристосувати основні положення марксизму до російських умов. Він говорив про можливість перемоги соціалізму в одній, окремо взятій країні, маючи на увазі Росію, обґрунтував необхідність створення комуністичної партії, яка повинна була стати ключовим важелем для встановлення диктатури пролетаріату.

Ленінізм. В. Ленін визначив за кінцеву мету діяльності більшовицької партії здійснення світової соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату у всесвітньому масштабі. Його прихильники і послідовники настільки високо оцінили його внесок у теорію і практику марксизму, що до назви комуністичної ідеології - «марксизм» додали термін «ленінізм» (марксизм-ленінізм).

Марксизм як державна ідеологія, Після жовтневого перевороту в Росії марксизм став державною ідеологією, піддався догматизації та вульгаризації і був поставлений на службу комуністичному тоталітарному режиму.

Державною ідеологією марксизм-ленінізм також став у тих країнах світу, котрі вибрали радянську модель розвитку. Криза комуністичної ідеології наприкінці 80-х рр., її нездатність вирішувати проблеми розвитку країн призвели до того, що абсолютна більшість держав Східної Європи, Азії й Африки відмовилися від постулатів марксизму-ленінізму. Лише в деяких країнах у наш час ця ідеологія має державний статус (у КНР, В'єтнамі, КНДР, на Кубі), хоча в Китаї і В'єтнамі впроваджуються ринкові реформи, що завжди заперечували прихильники комунізму. А вірність комуністичним ідеалам на Кубі й у КНДР набуває найпотворніших форм.

Роль і місце людини в системі ідеології марксизму. Людина - головна дійова особа історії, а з погляду марксистів - є лише додатком того чи іншого класу, «матеріалом для політичної боротьби».

Людину майбутнього марксисти уявляли (і уявляють) як носія абсолютних чеснот, що відкидає матеріальний розрахунок і вигоду, що буде жити лише суспільними потребами й ідеалами.

Утворення, цілі і тактика комуністичних партій. Утворення комуністичних партій.Руйнівні наслідки Першої світової війни, жовтневий переворот в Росії 1917 р., різке загострення соціальних проблем у країнах Європи, Америки, Азії, піднесення на цій основі робітничого руху призвели до утворення комуністичних партій.

Комуністи, використовуючи нестатки і страждання людей, проголошували принцип загальної рівності, насамперед в умовах життя, рівне споживання матеріальних благ тощо. За великим рахунком, комунізм -ідеологія найбідніших верств населення. Розуміючи це, комуністи вирішили максимально використовувати ці верстви для своїх цілей, і для цього їм були потрібні політичні партії. Для комуністів політична влада завжди була головною метою, а люди - тільки засобом для її досягнення.

Уже в 1918 р. комуністичні партії виникли в Австрії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Фінляндії й Аргентині.

За 1919 р. посилились позиції радикальних перетворень у соціалістичних і робітничих партіях. На їхній базі формувалися компартії в Королівстві сербів, хорватів і словенців, Голландії, Болгарії, Мексиці, США.

У наступному році комуністи створили свої партії в Іспанії, Уругваї, Ірані, Туреччині. У багатьох країнах виникли марксистські гуртки.

Як правило, це були невеликі за кількістю, досить замкнуті політичні організації. У боротьбі за владу в своїх країнах комуністи віддавали перевагу насильницьким і збройним методам боротьби і не йшли на компроміси зі своїми потенційними союзниками.

В основі їхньої тактики була організація страйків, збройних зіткнень із владою. Комуністи, як правило, відмовлялися від співробітництва з іншими лівими партіями, вважаючи їх недостатньо революційними. Вони усувалися від спільних дій із профспілками, від виборів до парламентів, хоча шансів бути представленими в органах влади в них було небагато.

Головні цілі більшовиків. Лише в Радянській Росії комуністи (більшовики ) в цей час мали реальну державну владу. їхньою кінцевою метою була світова революція, і в нових компартіях вони бачили ту силу, за допомогою якої більшовики зможуть установити панування в усьому світі.

Головною метою російських комуністів на цьому етапі було схилити молоді комуністичні партії на свій бік, зробити їх провідниками своєї політики в усьому світі. Для цього вони прагнули створити всесвітній комуністичний центр - III Інтернаціонал.

6. НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМ (НАЦИЗМ)

Нацизм затвердився в Німеччині, увібравши в себе риси як фашизму, так і комуністичного тоталітаризму. Разом з тим він відрізнявся від них цілями і соціальними пріоритетами.

Метою націонал-соціалізму було встановлення всесвітнього панування «арійськоїраси», вищою нацією у світі проголошувалася німецька.

Націонал-соціалізм ні з ким не збирався розділяти свою владу. Нацисти рішуче заперечували можливість монархії в Німеччині навіть у значно обмеженому вигляді; вони знищили парламентаризм, заборонили діяльність усіх політичних партій, крім нацистської.

НСДАП була побудована за принципом «фюрерства», тобто беззаперечного підпорядкування у вертикалі влади «фюрерам» («вождям»).

У назву партії нацисти не випадково включили слова «соціалістична» і «робітнича». У такий спосіб вони залучали на свій бік робітників (одну із найчисельніших соціальних груп) і тих, хто поділяв принципи соціалістичної ідеології. Нацистам вдалося охопити своєю людиноненависницькою ідеологією і значну частину молоді.

За короткий час шляхом насильства і концентрації влади нацисти змогли значно збільшити обсяг виробництва, налагодити випуск новітніх видів військової техніки, створити масову боєздатну армію, реорга^ нізувати і повністю підкорити собі каральні органи.

Уся ця добре організована система була спрямована на досягнення головної мети — розв'язання нової світової війни і встанови лення світового панування Німеччини.