Тема 9. Друга світова війна ( 1939 – 1945 роки ).

Перебіг війни в 1943 році.

Сталінградська битва, її наслідки та значення

До середини липня 1942 р. ударні сили німецьких військ прорвалися до великої луки Дону та його нижньої течії. Розгорнулася велика Сталінградська битва (17 липня 1942 р. — 2 лютого 1943 р.).

, Битва, в якій з обох боків у середині листопада 1942 р. брало участь більше 2 млн чоловік, охопила територію площею до 100 тис. кв. км і тривала 200 днів і ночей. Ворог вів наступ силами 6-ї польової і 4-ї танкової армій за участю італійських, румунських, угорських військ і незабаром досяг околиці Сталінграда.

23 липня 1942 р. війська 6-ї армії (командувач генерал- полковник Ф. Паулюс) розпочали наступ з метою захопити Сталінград, Астрахань, закріпитися на Волзі. Німецький танковий клин, прорвавши оборону послаблених у боях частин Червоної Армії, вийшов до Волги. Авіація противника порушила телефонно-телеграфний зв'язок з Москвою. Для оборони міста спішним порядком створювалися робітничі загони, винищувальні батальйони, загони народного ополчення. Сталінград безупинно піддавали бомбардуванню, місто палало. Сил і матеріальних засобів для організації контрнаступу практично не було. 25 серпня місто на Волзі було оголошене у воєнному стані. ДКО вирішив відрядити туди Г. Жукова.

У серпні бої розгорнулися безпосередньо в місті.

В період з 17 серпня по 12 вересня радянські війська ціною величезної напруги і великих втрат зірвали план противника і зупинили його перед міським оборонним обводом. 13-15 вересня нацистські війська продовжували наступ до Волги, завдаючи основного удару в напрямку Мамаєвого кургану і вокзалу. На кінець 14 вересня ворог прорвався до вокзалу, а в районі Купоросне (південна околиця міста) вийшов до Волги. Після переправи до Сталінграда стрілецької дивізії під командуванням генерала О. І. Родимцева, який мав досвід керівництва боями на вулицях Мадрида 1936 р., війська з ходу контратакували противника і 16 вересня відбили Мамаїв курган. До 27 вересня тривала запекла сутичка за вокзал, що 13 разів переходив з рук до рук. Німцям здавалось, що місто от-от буде захоплене, але цього не трапилося.

У листопаді ворог кілька разів намагався наступати, але безрезультатно. За період з липня по листопад німецькі війська втратили під Сталінградом до 700 тис. чол., понад 1000 танків, понад 2000 гармат і мінометів, понад 1400 літаків. Наступ агресорів було зупинено. Закінчився оборонний період Сталінградської битви.

Контрнаступ військ Південно-Західного і правого крила Донського фронтів розпочався після потужної артпідготовки рано вранці 19 листопада 1942 р. Ця подія знаменувала початок докорінного переламу у всій Другій світовій війні. 23 листопада передові частини Південно-Західного і Сталінградського фронтів замкнули кільце оточення сталінградського угрупування противника у міжріччі Дону і Волги. У "котлі" опинилися основні сили 6-ї армії і частина сил 4-ї танкової армії — 22 дивізії і 160 окремих частин загальною чисельністю 330 тис. чол. На цей же час війська Південно-Західного і Сталінградського фронтів утворили зовнішній фронт оточення, відстань від якого до внутрішнього фронту становила від 40 до 100 км.

8 січня 1943 р. радянське командування висунуло командуванню 6-ї армії вермахту ультиматум про капітуляцію, але останнє, за наказом гітлерівського керівництва, відхилило його. 10 січня радянські війська під командуванням К. К. Рокосовського розпочали ліквідацію оточеного під Сталінградом противника. 31 січня ліквідовано південне угрупування, його рештки на чолі з командувачем 6-ї армії Ф. Паулюсом, якого Гітлер щойно зробив генерал- фельдмаршалом, здалися в полон. 2 лютого здалися і залишки північної групи. На цьому Сталінградська битва завершилася.Сталінградська битва

Яке було значення Сталінградської битви?

1. Сталінградська битва була початком докорінного переламу в ході всієї Другої світової війни.

2. Збройні Сили СРСР захопили стратегічну ініціативу і не втрачали її до повного розгрому нацистської Німеччини.

3. Сталінградська битва створила сприятливі умови для розгортання наступу всіх фронтів на Південно-західному напрямі, сприяла успішним діям радянських військ під Ленінградом, на Кавказі, на інших ділянках фронту.

4. Розгром румунських та італійських армій поклав початок внутрішньополітичній кризі у цих країнах.

5. Перемога під Сталінградом активізувала рух Опору у Франції, Греції, Норвегії, Югославії, Албанії, Бельгії, в інших країнах.

6. Туреччина та Японія відмовилися розпочинати воєнні дії проти СРСР.

7. Зріс міжнародний авторитет СРСР, зміцнилася антигітлерівська коаліція.

Розгром німецьких військ на Орловсько-Курській дузі

Після поразки у Сталінградській битві і в ході зимового наступу Червоної Армії гітлерівське командування, плануючи річну кампанію 1943 р., вирішило провести великий наступ на радянсько-німецькому фронті з метою повернення втраченої стратегічної ініціативи. Для наступу противник обрав так званий Курський виступ, що утворився в ході зимово-весняного наступу радянських військ. Тут німці зосередили до 50 дивізій, майже 900 тис. чол., до 10 тис. гармат і мінометів, майже 2,7 тис. танків, понад 2 тис. літаків. Крім того, до флангів ударних угруповувань прилягало майже 20 дивізій. Операція дістала кодову назву "Цитадель". Під час підготовки операції радянське командування за допомогою всіх видів розвідки визначило, що наступ гітлерівців розпочнеться вранці 5 липня. Війська було приведено у повну бойову готовність.Події на орловсько курській дузі

Наступ головних сил на орловському напрямку розпочався о 5.30 5 липня. Гітлерівському командуванню не вдалося досягнути раптовості. На ділянці Воронезького фронту німецькі війська підійшли до невеликого села Прохорівка, де відбулася найбільша танкова битва Другої світової війни: водночас у зустрічному бою з обох сторін брало участь до 1200 танків, самохідних і штурмових гармат.

З 12 липня змінився характер битви. Тепер наступали радянські війська, німецькі частини переходили до оборони. У битві на Курській дузі противник кидав до бою добірні танкові й моторизовані дивізії "Мертва голова", "Велика Німеччина", "Адольф Гітлер", "Рейх", але стримати наступ радянських військ вже не міг. 5 серпня 1943 р. були визволені Орел і Бєлгород, яким уперше салютувала Москва, а 23 серпня визволено місто Харків, доля якого склалася особливо трагічно в роки війни.

Курська битва знаменувала завершення докорінного переламу в ході Другої світової війни. Гітлерівське командування зазнало фіаско в своїй спробі повернути втрачену стратегічну ініціативу, німецькі війська змушені були перейти до оборони.

За 50 днів безперервних бойових дій нацистська армія втратила до 30 дивізій, в тому числі 7 танкових і моторизованих, до 1,5 тис. танків, 3 тис. гармат, понад 3,7 тис. літаків. Гітлерівський генерал Ф. Мелентін змушений був визнати, що "в Курській битві загинули кращі частини німецької армії".

Розвиваючи наступ, радянські війська наприкінці вересня вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило так званий "Східний вал", який було наказано утримувати до останньої людини. Внаслідок героїчного форсування Дніпра радянські війська визволили Запоріжжя (14 жовтня), Дніпропетровськ (25 жовтня), а в листопаді — столицю України Київ. Червона Армія стрімко рушила до західних кордонів країни.

Висадка англо-американських військ у Сицилії

1943 р. став поворотним у долі фашистської Італії. Англо-американські війська успішно діяли у Північній Африці і практично оволоділи північною частиною континенту. 12 травня італо-німецькі війська капітулювали

Після успішної операції в Африці Рузвельт і Черчілль зустрілися в січні 1943 р. у Марокко, в м. Касабланка, для узгодження подальших дій. Замість висадки у Франції Черчілль запропонував використати оволодіння Північною Африкою для того, щоб завдати удару "по вразливому підбрюшшю держав вісі", тобто для операцій в Італії і на Балканах. Запропонований Черчіллем "Балканський варіант" не забезпечував швидкого розгрому Німеччини, оскільки воєнні дії мали розгортатися вдалині від її кордонів. Головна мета Британії полягала в тому, щоб взяти цей регіон під свій контроль, завадивши його звільненню радянськими військами.

Плани Черчілля передбачали просування Італійським півостровом, здійснення висадки в Греції та Югославії, досягнення вступу у війну Туреччини, а після цього вступ до Чехії, Австрії, Угорщини.

Хоча Рузвельт не був прихильником "Балканськош варіанта", Черчіллю вдалося домогтися вигідного для нього проміжного рішення: здійснити після оволодіння Північною Африкою висадку в Сицилії, тобто на територію Італії. Висадка у Франції знову відкладалася і, по суті, ставилася під питання, оскільки оволодіння Сицилією, природно, мало на увазі подальший розвиток операції в Італії і, можливо, на Балканах.

Питання про Другий фронт було вирішено лише на новій зустрічі Рузвельта і Черчілля в травні 1943 р. у Вашингтоні, де уряд США висловився про необхідність якнайшвидшого розгрому Німеччини і встановлення контролю над Західною Європою. На цій зустрічі було прийнято рішення про відкриття Другого фронту в Європі не пізніше 1 травня 1944 р. Вашингтонська конференція також схвалила план висадки союзницьких військ у Сицилії з метою виведення Італії з війни.

Здійснивши необхідну підготовку, англо-американське командування розпочало вторгнення до Італії. 10 липня 1943 р. під час битви на Курській дузі, коли всі основні сили гітлерівської Німеччини були прикуті до радянсько- німецького фронту, англо-американські війська, що базувалися у Північній Африці, здійснили висадку в Сицилії. Італійський гарнізон не чинив серйозного опору. Через два тижні союзники оволоділи Сицилією.

Капітуляція Італії

Після зустрічі Гітлера і Муссоліні 19 липня 1943 р. Італія виявилася змушеною продовжувати війну, не розраховуючи на допомогу Німеччини. Долю італійського диктатора на той час було вирішено. Змовники на чолі з міністром королівського двору П. Аквароне і начальником Генерального штабу генералом Амброзіо розробили план повалення Муссоліні.

24 Липня зібралася "Велика фашистська рада", що не скликалася багато років. Муссоліні зробив доповідь про становище в країні і на фронті, про результати зустрічі з Гітлером. Все свідчило про повний крах внутрішньої та зовнішньої політики італійського фашизму. Після багатогодинних дебатів на голосування було поставлено проект резолюції, підготовлений одним із лідерів опозиції Гранді. У ньому передбачалося передати королю командування всіма збройними силами і надати йому "вищу ініціативу в прийнятті рішень". За прийняття резолюції проголосувало 19 членів фашистської ради, проти — 7.

25 липня Муссоліні заарештували, о 22 годині радіо передало повідомлення про його відставку. Далі було передано прокламацію короля, в якій говорилося, що він призначений командувачем всіма збройними силами. Главою уряду і міністром закордонних справ призначено маршала Італії П. Бадольйо. Повалення Муссоліні відбулося незвичайно легко, його близькі навіть і не намагалися прийти на допомогу. Звістку про падіння диктатора італійський народ зустрів із захопленням. По всій країні прокотилися багато людні антифашистські мітинги. Чимало приміщень фашистської партії було розгромлено. Уряд Бадольйо офіційно заявив, що продовжуватиме війну на боці Німеччини, але таємно увійшов у переговори з представниками Великої Британії та США.

8 вересня 1943 р. лондонське радіо оголосило про підписання перемир'я з урядом Бадольйо. Англо-американські війська за домовленістю з Бадольйо висадилися на півдні Італії. У відповідь німецькі війська, що перебували в Італії, роззброїли італійську армію, окупували Північну і Центральну Італію і перетнули шлях англо-американським військам. Виник Італійський фронт, що поділив Італію на північ від Неаполя на дві нерівні частини. У Північній та Центральній Італії діяв сформований німецькими окупантами італійський фашистський уряд. Його очолив Муссоліні, визволений німецькими десантниками. Південною частиною Італії, що займала менше третини території, керував уряд Бадольйо, який оголосив війну Німеччині і діяв під контролем англо-американської військової адміністрації. Висадка союзників в Італії не могла замінити Другого фронту. У вересні 1943 р. в Італії діяло близько 17 німецьких дивізій, тоді як на радянсько-німецькому фронті — 221 дивізія Німеччини та союзників.

Незважаючи на це, крах фашистського режиму і перехід Італії на бік союзників мали велике політичне значення. Італійська армія вийшла з боротьби. У Південній Італії фашизм зазнав краху, а в Північній і Центральній Італії він тримався тільки на німецьких багнетах.

5. Тегеранська конференція

Конференція за участю Голови Раднаркому СРСР Й. Сталіна, Президента США Ф. Рузвельта і прем'єр- міністра Великої Британії У. Черчілля проходила в Тегерані з 28 листопада по 1 грудня 1943 р. Тут уперше зустрілися глави урядів трьох провідних держав антигітлерівської коаліції. В роботі конференції брали участь також міністри закордонних справ, політичні та військові радники.

У центрі уваги Тегеранської конференції були проблеми подальшого ведення війни, особливо питання про відкриття Другого фронту. Від його вирішення залежали терміни закінчення війни в Європі, а отже, і долі мільйонів людей у всьому світі.

Делегація СРСР мала намір отримати чітку відповідь на питання про відкриття Другого фронту в Західній Європі. Позиції ж делегатів США і Британії були надто суперечливі, що й визначило гостроту полеміки, яка розгорнулася. 28 листопада, перед відкриттям конференції, Сталін зустрівся з Ф. Рузвельтом у радянському посольстві, де президентові було запропоновано зупинитися з міркувань безпеки. Рузвельт заявив, що хотів би відволікти з радянсько-німецького фронту 30-40 дивізій противника. Сталін сприйняв це схвально.

1 грудня Й. Сталін, Ф. Рузвельт, У. Черчілль парафували воєнні рішення Тегеранської конференції. У них були зафіксовані зобов'язання урядів США і Великої Британії здійснити протягом травня 1944 р. операцію "Оверлорд" одночасно з допоміжною операцією на Півдні Франції і зобов'язання СРСР здійснити наступ приблизно в ці ж терміни з метою не допустити перекидання німецьких сил зі Східного на Західний фронт. У декларації трьох держав, підписаній того ж дня і опублікованій після конференції, зазначалося, що СРСР, США, Велика Британія погодили плани знищення німецьких збройних сил і дійшли повної згоди відносно масштабу і термінів операцій, що будуть здійснені зі сходу, заходу і півдня.

Важливе значення для зміцнення єдності антигітлерівської коаліції і найшвидшого завершення війни мала заява глави радянського уряду про вступ до війни з Японією після капітуляції Німеччини. Вона стала відповіддю СРСР на неодноразові прохання Британії та США про його участь у війні на Далекому Сході.

На завершення конференції лідери трьох держав зазначили, що "працюватимуть спільно як під час війни, так і в наступний мирний час" і що наявна між ними згода забезпечить тривкий мир.