Тема 9. Друга світова війна ( 1939 – 1945 роки ).

Воєнні дії в середині 1941-1942 років.

План Барбаросса

Увечері 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву про воєнні дії проти СРСР, що дістала порядковий номер 21 і умовне найменування "Барбаросса". Її було видрукувано лише у дев'яти примірниках, з яких три вручили головнокомандувачам сухопутних військ, ВПС і ВМФ, а шість сховано у сейфах командування вермахту. Директива № 21 містила лише загальний задум і висхідні вказівки про ведення війни проти СРСР.

Планом "Барбаросса" передбачався розгром Радянського Союзу протягом однієї короткочасної кампанії (7-8 тижнів) ще до того, як буде закінчено війну проти Великої Британії. Головними стратегічними об'єктами були визнані Ленінград, Москва, Центральний промисловий район і Донецький басейн. За планом "Барбаросса" для нападу на СРСР виділялося 152 дивізії (в тому числі 19 танкових і 14 моторизованих), 2 бригади. Сателіти Німеччини виставляли 29 піхотних дивізій і 16 бригад. Таким чином, якщо рахувати дві бригади за одну дивізію, всього виділялося 190 дивізій. Крім того, до війни проти СРСР залучалося дві третини усіх німецьких сил ВПС і значні сили флоту.План Барбаросса

Згідно э планом "Барбаросса" німецько-фашистські війська, що готувалися до наступу, складали групи армій "Північ", "Центр" і "Південь", перед кожною з яких стояли особливі завдання. Група армій "Північ" (командувач генерал-фельдмаршал В. Леєб) наступала зі Східної Пруссії в напрямку на Даугавпілс, Псков, Ленінград з метою знищити радянські війська у Прибалтиці, захопити порти на Балтійському морі. Група армій "Центр" (командувач генерал-фельдмаршал Ф. Бок) повинна була завдати удару по флангах радянських військ у районі Білостока, з'єднатися в районі Мінська і продовжити наступ на Москву. Група армій "Південь" (командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт) мала знищити сили Червоної Армії в Західній Україні та на захід від Дніпра й продовжити наступ на Харків, Донбас і Крим.

Напад Німеччини на СРСР

22 червня Ші р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський СЬюз. Її війська перейшли державний кордон від Льодовитого океану до Чорного моря й розпочали наступ углиб території СРСР. Союзниками Німеччини виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія та Італія.

З початку війни радянські війська були об'єднані у два фронти — Південно-Західний і Західний. В боях брали участь моряки Дунайської і Пінської річкових флотилій і Чорноморського флоту. Війська Червоної Армії включали 170 дивізій і налічували біля 2,7 млн чол. особового складу, 37,5 тис. гармат і мінометів, 1475 нових танків (КВ і Т-34), 1540 бойових літаків нових типів, але дивізії не були повністю укомплектовані, тому противник мав перевагу в 3-4 рази.

Причини невдач Червоної Армії.

1.Значну роль відіграв фактор раптовості. Вночі на 22 червня, коли у радянського командування вже не було сумнівів у нападі Німеччини, до західних округів телеграфом було надіслано директиву про приведення військ до бойової готовності. Однак директива запізнювалася, ворог відкрив шквальний вогонь і завдав бомбових ударів по містах і селах, штабах, вузлах зв'язку, мостах, залізничних комунікаціях. Першого дня війни німецька авіація розбомбила 66 радянських аеродромів, знищивши 1200 літаків.

2.Кращі кадри Червоної Армії було репресовано. На початок війни внаслідок репресій тільки 7% командирів мали вищу військову освіту, а 37% не пройшли повного курсу навчання навіть у середніх військово-навчальних закладах.

3.У військах панувала система жорсткої централізації, управління й підпорядкування, що стримувало ініціативу командирів, породжувало схильність до шаблонів, застарілих схем. Багато вищих командирів (Ворошилов, Будьонний та інші) абсолютизували досвід громадянської війни, переносили його у цілком нові умови.

4. Переозброєння відбувалося вкрай поволі. Нові танки і літаки, інші види озброєнь було поставлено на серійне виробництво тільки у 1940-1941 рр.

5. Було демонтовано інженерні оборонні споруди на радянсько-польському кордоні 1939 р., вони опинилися у тилу Червоної Армії, а нові не були споруджені.

6.Радянська військова доктрина базувалася на тезі, схваленій Сталіним, що майбутня війна відбуватиметься на території ворога, тому використання оборонних споруд фактично не планувалося у стратегічному відношенні.

7.Радянське військове керівництво прорахувалося у визначенні можливого напрямку головного удару противника. Пріоритетним у Генеральному штабі Червоної Армії вважався київський напрямок, а мінсько-смоленсько-московський — як другорядний; у підпорядкування Київського Особливого військового округу було передано великі сили.

8.Всупереч запевненням про готовність до переможної війни вище політичне керівництво не мало серйозного плану на випадок масштабних дій. Не було заздалегідь розподілено обов'язки відповідальних за різні сфери економічного і соціального життя, за евакуацію, переоснащення виробництва тощо. У перші дні війни Сталін був деморалізований, а всі головні питання! замикалися особисто на ньому.

9.Народ країни, керівні кадри були дезорієнтовані психологічно договорами 1939 р. з Німеччиною, у багатьох були занадто великі ілюзії з цього приводу.

10.Побоюючись надати Німеччині привід для нападу на СРСР, Сталін не поспішав з приведення^ військ до бойової готовності. Лише за 2-3 тижні до початку війни було мобілізовано частину воїнів запасу й розпочалася дислокація п'яти армій з внутрішніх округів до прикордонних.

11.Зосередження і розгортання військ не було завершено до початку війни. Більшість дивізій перших ешелонів армій прикриття перебувала в учбових таборах; артилерія, інженерні війська, зв'язок часто опинялися у відриві від своїх з'єднань.

Героїзм воїнів і хаос перших днів війни сплелися у одне нерозривне ціле.

З першого дня війни противник увів до дії основні сили. Танкові та моторизовані частини, що наступали на Даугавпілс—Вільнюс—Мінськ, вже ввечері 23 червня розширили прорив між Південно-Західним і Західним фронтами до 130 км. 28 червня Червона Армія залишила Мінськ. За перші три тижні воєнних дій німцями було захоплено території Латвії, Литви, південної частини Естонії, Молдавії, Білорусії та Правобережної України. З 170 дивізій Червоної Армії, що знаходилися на початку війни на західному кордоні, повністю вийшли з ладу 28, а 70 втратили до половини людей і бойової техніки. Але, незважаючи на раптовість нападу і деморалізацію, влада почала діяти. 22 червня було прийнято Указ Верховної Ради СРСР "Про воєнний стан". 30 червня 1941 р. утворено Державний Комітет Оборони (ДКО) на чолі з Й. В. Сталіним. ДКО зосередив усю повноту державної, воєнної та політичної влади.

Утворення антигітлерівської коаліції

Становище на радянсько-німецькому фронті прикувало увагу всього світу. Антифашистські сили, незважаючи на свою політичну орієнтацію, підтримали боротьбу народів СРСР проти фашизму. Утворився рух солідарності з Радянським Союзом. Характерним був виступ прем'єр- міністра Великої Британії У. Черчілля по англійському радіо 22 червня 1941 р., коли він заявив: "Ніхто не був більш завзятим ворогом комунізму, ніж я... Але зараз усе це відходить до другого плану перед подіями, що розгортаються. Небезпека, що загрожує Росії, — це небезпека, яка загрожує нам і Сполученим Штатам таким же чином, як справа кожного росіянина, що відстоює своє вогнище і свій дім, — це справа вільних людей і вільних народів в усіх частинах земної кулі". 23 червня 1941 р. аналогічну декларацію виголосив уряд США.

Напад Німеччини на СРСР поклав початок формуванню антигітлерівської коаліції. Радянський уряд запропонував Великій Британії укласти угоду про спільні дії. 12 липня 1941 р. у Москві було підписано "Угоду між урядами СРСР і Великої Британії про спільні дії у війні проти Німеччини", в якій зафіксовано взаємні зобов'язання про надання допомоги і підтримки у війні, а також про відмову від укладення сепаратного миру з противником. Ця угода і поклала початок створенню антигітлерівської коаліції.

2 серпня відбувся обмін нотами між СРСР і СІНА про подовження на рік радянсько-американської торгової угоди і про економічне сприяння з боку США Радянському Союзові у війні проти фашистської Німеччини.

Важливим етапом у розвитку тристоронніх радянсько-британсько-американських відносин стала конференція представників трьох держав у Москві 29 вересня — 1 жовтня. Цю конференцію було присвячено взаємній військово-економічній допомозі. Було досягнуто домовленість з питання воєнного постачання, зафіксовану у протоколі конференції.

Зміцненню союзу народів у боротьбі з фашистськими агресорами сприяла Декларація Об'єднаних Націй, підписана 1 січня 1942 р. у Вашингтоні представниками чотирьох великих держав (СРСР, СИІА, Великої Британії та Китаю) і 22 інших держав. Надалі до Декларації приєднався ще ряд країн. У Декларації проголошувалося, що повна перемога над фашистськими агресорами необхідна для захисту життя, свободи і незалежності народів. Важливими дипломатичними документами, що скріпили антигітлерівську коаліцію, були радянсько-британський договір про "Союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її спільників у Європі і про співробітництво після війни" від 26 травня 1942 р., а також радянсько-американська угода "Про принципи, застосовувані до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії" від 11 червня 1942 р.

У цілому антигітлерівська коаліція зміцнювалася не тільки офіційними угодами, а й глибокою і взаємною симпатією народів країн, що боролися з гітлеризмом.

Перебіг подій на радянсько-німецькому фронті

У липні-вересні 1941 р. на радянсько-німецькому фронті розгорнулися битви величезного масштабу. На західному напрямі німецька група армій "Центр" 10 липня розпочала наступ на Смоленськ. їй протистояли головні сили Західного фронту (командувач С. К. Тимошенко), що не встигли організувати тривку оборону і значно поступалися противникові в силах і засобах; потужні танкові угрупування противника форсували Дніпро і 16 липня захопили Смоленськ. Але контрудари Червоної Армії під Оршею, Вітебськом, Великими Луками і Смоленськом змусили фашистів уперше в ході Другої світової війни перейти до оборони, групу армій "Центр" було зупинено на підходах до Москви. В ході Смоленської битви з'єднанням, що найбільше відзначилися, вперше в Червоній Армії присвоєно найменування гвардійських.

7 липня розпочалася героїчна оборона столиці України Києва, що тривала 72 дні.

10 вересня танкові з'єднання Гудеріана вже були в Чернігові. 15 вересня танкові частини противника з'єдналися в районі Лохвиці на Полтавщині.

Однак під Одесою, де спільно з німецькими військами вели наступ 18 румунських дивізій, окупантів було зупинено. Це велике місто, важливий промисловий центр і порт, захищала Окрема Приморська армія, підтримувана Чорноморським флотом. Оборона Одеси тривала з 5 серпня по 16 жовтня 1941 р.

Восени 1941 р. німецьке командування здійснило вирішальний, на його думку, наступ на Москву (операція "Тайфун"). Два потужних ударних угрупування повинні були обійти Москву з півночі і півдня, оточити її, зруйнувати місто артилерійським обстрілом і повітряними нальотами, а.населення змусити тікати. У валізах німецьких офіцерів лежали мундири для параду на Красній площі. Величезне угрупування супротивника налічувало 78 дивізій (понад 1 млн чол.), 1700 танків, 950 літаків. їй протистояли війська Західного, Резервного, Брянського, Калінінського фронтів, що налічували 95 дивізій (близько 800 тис. чол.). На напрямі головних ударів противник мав велику перевагу. 30 вересня — 2 жовтня він перейшов у наступ.

З кожним днем становище під Москвою ставало дедалі більш драматичним. 15 жовтня приймається рішення про евакуацію на схід значної частини урядових установ і підприємств міста. 16 жовтня загін німецької мотопіхоти, що прорвався до Москви, було зустрінуто танкістами в 15 км від Кремля. 20 жовтня в столиці було запроваджено стан облоги. Доля країни і результат всієї світової війни були на волосині.

Впертою героїчною обороною противник був зупинений наприкінці жовтня. 15-16 листопада розпочався новий наступ німецьких військ на Москву.

Зосередивши резерви і перегрупувавши сили, радянські війська силами Калінінського, Західного, Південно-Західного фронтів 5 грудня 1941 р. перейшли до вирішального контрнаступу і до січня 1942 р. відкинули гітлерівців від Москви на 100-250 км. Зимовий наступ Червоної Армії тривав до квітня 1942 р. У ході боїв під Москвою було розгромлено 38 дивізій противника. Хоча остаточно розгромити групу армій "Центр" не вдалося через обмеженість сил і засобів, Московська битва відіграла величезну роль у ході всієї війни. Це була перша велика поразка гітлерівців, що означало крах плану "блискавичної війни".

На початок 1942 р. співвідношення сил на радянсько- німецькому фронті було приблизно рівним. Сталін видав директиву про початок наступу на всіх фронтах, щоб завершити розгром німців у 1942 р. У січні 1942 р. розпочався наступ дев'яти фронтів у смузі майже 2000 км. Одначе прорив до Дніпра, розгром Донбаського і Харківського угрупувань не відбулися. Червона Армія це досягла поставлених цілей, а гітлерівське командування навесні 1942 р. зуміло не тільки компенсувати втрати, а й збільшити загальну чисельність військ на Східному фронті. Вермахту вдалося ввести в оману радянське керівництво. Ставка очікувала нового наступу не на півдні, де його готували гітлерівці, а на московському напрямі, де були зосереджені основні сили.

На тяжку трагедію перетворилася битва під Харковом 12-29 травня, де були оточені війська Південно-Західного фронту під командуванням маршала С. К. Тимошенка. До полону потрапили 240 тис. бійців і командирів. Наближалася до своєї трагічної розв'язки героїчна оборона Севастополя (ЗО жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р.). 8 травня 1942 р. 11-а німецька армія перейшла в наступ на Керченському півострові і завдала серйозної поразки радянським військам. Після запеклих боїв 15-20 травня противник зайняв Керч, захопивши бойову техніку радянських військ, що евакуювалися з великими втратами на Таманський півострів. Наслідок операцій в районі Харкова і на Керченському півострові вкрай ускладнив ситуацію на південному крилі радянсько-німецького фронту. Стратегічна ініціатива знову перейшла до ворога.

Напад Японії на Пірл-Харбор і початок бойових дій на Тихому океані

Японія, підписавши Троїстий пакт, отримала від Німеччини та Італії санкцію на перетворення на зону "процвітання Японії" всієї Євразії на схід від 70° довготи.

Задум японського командування полягав у тому, щоб раптовим ударом розгромити Тихоокеанський флот США, захопити панування на морі і в повітрі, а після цього висадити десанти на Філіппінах, у Бірмі, Малайзії, Індонезії. Японія мала намір подати для світової громадської думки цю операцію як звільнення азіатських країн від гніту "білого імперіалізму" і включення їх до сфери "спільного процвітання в Азії".

7 грудня 1941 р. після 10-денного переходу японські кораблі наблизилися до Пірл-Харбора. З авіаносців злетіли бомбардувальники і торпедоносці. На 94 американських кораблях, серед яких виділялися розмірами 8 лінкорів, моряки готувалися до щоденної урочистої церемонії — підняття прапора о 8 ранку. У передчутті недільної відпустки вони квапилися закінчити ранкове прибирання. Раптом небо над Пірл-Харбором загуло сотнями моторів. Страшний вибух струсив гавань, — на триста метрів здійнявся стовп диму. Бомба влучила в бойові льохи лінкора "Арізона". Від корабля залишилася купа спотвореного металу, загинуло 1102 члени екіпажу. Ще 4 лінкори, вражені торпедами, затонули, три інші було сильно пошкоджено. Вийшло з ладу ще 10 бойових кораблів різних класів. Основну ударну ланку американського флоту — лінкори —було знищено, водночас японці розгромили з повітря аеродроми на Гавайях, знищивши більше 250 літаків. Наліт на Пірл-Харбор тривав майже дві години. Успіху було досягнуто дуже невеликою ціною — з 353 японських бойових літаків збито тільки 29. У японців загинуло 55 чоловік, у американців — 2400.

Поразка в Пірл-Харборі вразила Америку. "Ізоляціоністи" зазнали повного краху. 8 грудня 1941 р. США і Велика Британія оголосили Японії війну.

11 грудня 1941 р. Німеччина та Італія оголосили війну США, звинувативши їх у "порушенні нейтралітету". За ними так само вчинили Румунія, Угорщина, Словаччина, Болгарія і Хорватія. Таким чином, війна охопила всі великі держави та їхніх союзників.

Починаючи з 7 грудня Японія повела масований наступ у зоні свого впливу. Японська авіація завдала потужного удару по англо-американських базах на Філіппінах, у Малайзії, величезних втрат зазнав британський Східний флот. 7 грудня японські війська з Індокитаю вступили на територію Таїланду, після чого і останній уклав з Японією договір про союз і фактично перетворився на васала Токіо. З Таїланду розпочався наступ на Бірму та Малайзію. Японський флот висадив десанти в Індонезії, на Філіппінах.

За 6 місяців війни Японія завдала нищівної поразки союзникам, завоювала повне панування на морі і в повітрі, захопила величезні території з населенням понад 150 млн чол., найбагатіші джерела нафти, олова, каучуку, продовольства та іншої стратегічної сировини. США та Британія втратили тільки в сухопутних військах понад 300 тис. чол., а втрати Японії склали 20 тис., союзники втратили 10 лінкорів і один авіаносець.

Чим можна пояснити такі значні успіхи Японії?

• Японія значно краще була підготовлена до війни, її стратеги передбачали дедалі більшу роль авіації в морських битвах, японський флот мав повну перевагу в авіаносцях.

• Сухопутні війська Японії добре взаємодіяли з флотом та авіацією, були краще підготовлені до дій у тропіках, вирізнялися більшою маневреністю, витривалістю та рухомістю.

• США не мали значної сухопутної армії, армія і флот Британії були пов'язані воєнними діями в Європі та Африці.

Японія вела свої наступальні дії під гаслом "Азія для азіатів", "Визволення від білого імперіалізму" і не тільки діставала розуміння азіатських народів, але й часто домагалася співробітництва з урядами ряду країн Азії. В усякому разі, спершу місцеве населення протидії японським агресорам фактично не чинило. Однак незабаром ситуація змінилася. США і Велика Британія поспішно перекидали свої сили з Атлантики до Тихого океану, до того ж вони мали значно більший економічний потенціал, ніж Японія. Експлуатація завойованих територій неминуче викликала відсіч місцевого населення. У травні 1942 р. у морській битві між кораблями США і Японії в Кораловому морі, біля узбережжя Австралії, а в червні 1942 р. у морській битві біля острова Мідуей американський флот завдав японцям нищівної поразки. Японія втратила 5 авіаносців і перевагу в авіаносній авіації. Війна в Азії та на Тихому океані набула затяжного характеру.