Тема 9. Друга світова війна ( 1939 – 1945 роки ).

Причини, характер, періодизація та початок ДСВ.

Причини, характер та періодизація Другої світової війни

30-ті роки позначилися гострою кризою у міждержавних відносинах. Виник заплутаний клубок глобальних суперечностей, які врешті-решт кинули людство у вогнище нової війни.

Існує кілька причин, що призвели до нової світової війни.

По-перше — Версальська система, яка поставила Німеччину в дуже складне становище; Японія та Італія також вважали себе обділеними. Усі вони стали на шлях боротьби за черговий переділ світу.

По-друге — загострення суперечностей між великими державами внаслідок глибокої економічної кризи. Одні країни виходили з неї шляхом державного регулювання, проведення економічних реформ при збереженні демократичних засад у розвитку суспільства. В інших було встановлено тоталітарні режими, що проповідували расизм, націоналізм, мілітаризм в економічній та духовній сферах.

По-третє, до розв'язання воєнного конфлікту призвела політика потурання агресорам, яку провадили Велика Британія і Франція, сподіваючись своїми поступками задовольнити їхні "апетити", а також безпосередня підтримка агресорів з боку СРСР, що підписав пакт Ріббентропа— Молотова,

Розпочалася ця війна як загарбницька. Держави "Анти-комінтернівського пакту" мріяли за її допомогою розширити власні території, завоювати ринки збуту та джерела сировини. З другої половини 1940 р. в країнах, окупованих гітлерівцями, виникає і розгортається рух Опору. Для них — це війна справедлива, визвольна.

Існують два підходи до періодизації Другої світової війни.

За одним — Друга світова війна розподіляється на п'ять періодів. Перший — з 1 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р.; другий — з 22 червня 1941 р. по 19 листопада 1942 р.; третій — з 19 листопада 1942 р. по 6 червня 1944 р.; четвертий — з 6 червня 1944 р. по 8 травня 1945 р.; п'ятий — з 8 травня по 2 вересня 1945 р.

За іншим — Друга світова війна хронологічно поділяється на три великих періоди. Перший період — з 1 вересня 1939 р. до червня 1942 р.; для нього характерний дедалі більший масштаб війни за збереження переваги сил агресорів. Другий період — з червня 1942 р. по січень 1944 р. — час переламу в ході війни, коли ініціатива і перевага в силах переходять до країн антигітлерівської коаліції. Третій період — з січня 1944 р. по 2 вересня 1945 р. — заключний етап війни, в перебігу якого досягнуту перевагу країн антигітлерівської коаліції реалізовано в розгромі армій супротивника, коли позначилася криза правлячих режимів держав-агресорів і відбувся їхній крах.

Напад Німеччини на Польщу

Друга світова війна (1939-1945 рр.) розпочалася з нападу гітлерівської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. Воєнні плани вермахту враховували можливість вступу до війни Великої Британії та Франції і передбачали розгром Польщі в ході "блискавичної війни" ("бліцкрігу"), щоб встигнути після цього перекинути війська на захід. Для цього 2/3 вермахту було зосереджено проти Польщі, що забезпечило перевагу над польською армією.Напад Німеччини на Польшу

За планом "Вайс", затвердженим ще 11 квітня 1939 р., стратегічне зосередження й розгортання німецьких військ завершилося 25 серпня. Проти Польщі було кинуто 62 дивізії, у тому числі 7 танкових. Німецьким військам протистояли польські збройні сили у складі 39 дивізій, що мали втричі менше танків і в 5 разів менше літаків.

1 вересня 1939 р. о 4.45 німецька авіація завдала ударів по аеродромах, вузлах комунікацій, економічних та адміністративних центрах Польщі. Німецький лінкор "Шлезвіг Гольштейн", що заздалегідь прибув до польського узбережжя, відкрив вогонь по півострову Вестерплятте. Сухопутні сили вермахту перейшли кордон і вдерлися до Польщі з півночі — зі Східної Пруссії, з заходу — зі Східної Німеччини і з півдня — із Словаччини.

Лідери нацистської держави розглядали війну проти Польщі як перший етап боротьби за світове панування. Тільки 3 вересня об 11 годині уряд Великої Британії, маючи зобов'язання перед Польщею, оголосив війну Німеччині, а шістьма годинами пізніше те ж зробила Франція. Деякі європейські країни, а також США заявили про свій нейтралітет. Італія оголосила себе країною, "що не воює". Однак уряд Муссоліні, пов'язаний з Німеччиною "сталевим пактом", був готовий надавати СОЮЗНИКОВІ ЯК політичну, так і економічну підтримку.

У ході битв, що розпочалися, німецьке командування використало таранні удари танкових з'єднань, які пробивали лінію оборони польських військ і забезпечували їхнє швидке просування вглиб країни. Німецька авіація повністю захопила панівне положення в повітрі.

Першими прийняли на себе удар агресора героїчні захисники Вестерплятге в районі Гданського порту. Сім днів польські військовослужбовці на чолі з майором Сухарським тримали оборону півострова, але сили були нерівні. Всіх 182 учасників оборони, що загинули, і тих, хто лишився живими, було нагороджено найвищою військовою нагородою Польщі — орденом "Віртуті Мілітарі".

Хоча плани вермахту не були реалізовані повністю, вже 16 вересня столицю Польщі Варшаву було оточено. Обложена Варшава билася до 21 вересня. 17 вересня до Польщі ввійшла Червона Армія. Польська держава фактично припинила існування, хоча бої тривали до початку жовтня. Радянські і німецькі війська в Польщі розмежовувала лінія по ріках Нарва, Вісла, Сян, як і було передбачено секретним додатковим протоколом від 23 серпня 1939 р.

28 вересня 1939 р Ріббентроп знов прибув до Москви. Цього разу було укладено радянсько-німецький договір про "Дружбу і кордон", який також супроводжувався секретними протоколами. Договір зафіксував поділ Польщі, уточнював лінію радянсько-німецького кордону: тепер її було пересунуто на схід порівняно з умовами секретного протоколу від 23 серпня; вона проходила за орієнтовною етнографічною межею проживання поляків, з одного боку, українців і білорусів — з іншого. Землі з чисто польським населенням залишилися в складі Німеччини, а натомість до "сфери інтересів СРСР" було передано Литву. Ці зміни дали можливість назвати поділ Польщі "визвольним походом заради возз'єднання із Західною Україною і Західною Білоруссю". Вони також свідчили про небажання радянського керівництва давати Британії та Франції привід для оголошення війни СРСР, оскільки радянська армія так і не перетнула так звану "лінію Керзона", яку самі англійці визначили в 1920 р. як оптимальний радянсько-польський кордон.

2 жовтня здалися останні частини польської армії, що оборонялися. Польська кампанія вермахту скінчилася. Збройні сили Польщі зазнали поразки. Польська армія втратила 66,3 тис. вбитими, 133,7 тис. пораненими. Майже 420 тис. потрапили до полону. Втрати нацистської армії становили 10,6 тис. вбитими, 30,3 тис. пораненими, 3,4 тис. зниклими безвісти. Німецько-гюльська війна тривала трохи більше місяця. Німеччина, вивівши з війни Польщу, розпочала зосередження військ на своїх західних кордонах для дальшого наступу проти армій агло-французької коаліції.

Вступ Червоної Армії на Західну Україну та Західну Білорусію і приєднання їх до СРСР

17 вересня 1939 р. за угодою з Німеччиною Червона Армія перейшла польсько-радянський кордон, що означало фактичний вступ СРСР у Другу світову війну.

Червона Армія мала величезну перевагу. 18 вересня польський уряд і головне командування армії виїхали до Румунії, віддавши наказ не встрявати у сутички з радянськими військами і відводити польські збройні сили до румунського кордону. 22 вересня радянські війська ввійшли до Львова, територія Західної України опинилася під контролем Червоної Армії. До радянського полону потрапило багато польських військовослужбовців, доля яких склалася трагічно, — тільки 15 тис. польських офіцерів було розстріляно під Харковом і в Катинському лісі під Смоленськом 1940 р.

Населення Західної України з надією та ентузіазмом зустрічало радянські війська, воно прагнуло об'єднання зі східноукраїнськими братами.

Для надання законності радянському режимові в Західній Україні 22 жовтня 1939 р. під ретельним контролем нових властей було проведено вибори до Народних зборів за випробуваною радянською виборчою системою — без альтернативних кандидатів. Наприкінці жовтня Народні збори ухвалили декларацію про возз'єднання Західної України з Радянською Україною. Аналогічне рішення було ухвалено в Білорусі, де Західна Білорусь возз'єдналася з Радянською Білоруссю.

1-2 листопада 1939 р П'ята сесія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про включення Західної України і Західної Білорусі до складу СРСР і возз'єднання їх з УРСР та БРСР.

Включення до складу Радянського Союзу Північної Буковини, Бессарабії, Латвії, Литви та Естонії

У червні 1940 р уряд СРСР зажадав від Румунії вивести війська з Бессарабії ї тієї частини Північної Буковини, де проживало здебільшого українське населення. Уряд Румунії, не маючи підтримки з боку Німеччини, віддав наказ своїм військам залишити означені в ультиматумі території. Там було встановлено радянську владу. Північна Буковина і Придунайські українські землі ввійшли до складу УРСР. Законодавче закріплення нових територій у складі CPGP відбулося шляхом утворення нової союзної республіки —- Молдавської PCP — і розподілу території Бессарабії між МРСР і УРСР

Восени 1939 р. радянське керівництво нав'язало урядам країн Прибалтики "договори про взаємну допомогу" на умовах використання СРСР їхніх військово-морських баз. 28 вересня такий договір було підписано з Естонією, 5 жовтня—з Латвією, 10 жовтня — з Литвою. Сталінське керівництво сприяло створенню в Прибалтиці маріонеткових народних фронтів і, спираючись на свої збройні сили та місцевих комуністів, влітку 1940 р. фактично примусило уряди Латвії, Литви та Естонії утворити коаліційні уряди, які контролювалися Москвою та Комінтерном. При виборах кандидати до найвищих органів влади республік висувалися лише компартіями та робітничими організаціями. Внаслідок таких виборів обрано Сейми Латвії та Литви, Державну раду Естонії. 3—6 серпня 1940 р. Сьома сесія Верховної Ради СРСР прийняла постанову про входження проголошених ЛитРСР, ЛатвРСР, ЕРСР до складу Радянського Союзу.

Вступ військ Червоної Армії до Західної Білорусі, Західної України, Литви, Латвії, Естонії, Північної Буковини, Бессарабії, здійснювана примусовими засобами радянізація не вирішили численних проблем західних територій, але породили масу проблем, конфліктів і трагедій, які мусили випробувати на собі наступні покоління.

Радянсько-фінська війна (листопад 1939 — березень 1940 років)

Крім прибалтійських держав, радянське керівництво вважало своєю зоною впливу й Фінляндію і протягом 1938 р. вело переговори про складення угоди про взаємодопомогу. Проте фінська сторона не виявляла активності.

У жовтні 1939 р. СРСР запропонував Фінляндії здати йому в оренду строком на ЗО років порт Ханко, передати в обмін на територію в Карелії ряд островів у Фінській затоці. Ці пропозиції також не мали підтримки з боку Фінляндії.

Сталін був ображений тим, що якась маленька країна стоїть на заваді його планам. Радянське керівництво взяло курс на збройне вирішення питання. Використавши прикордонний інцидент ЗО листопада 1939 р., СРСР розпочав війну проти Фінляндії, яка тривала 105 днів. Ця мала війна стала безславною для СРСР. У бойових діях з радянського боку взяло участь 960 тис. бійців, з боку Фінляндії — 400 тис. У період з листопада 1939 р. по лютий 1940 р. стратегічна ініціатива належала фіннам, радянські війська зазнавали поразок. Лише в лютому 1940 р. радянським військам вдалося перейти в наступ, прорвати оборону фіннів, штурмом оволодіти Виборгом.

Війна затягнулася, обидві сторони прагнули миру. У березні 1940 р. було підписано радянсько-фінську мирну угоду, за якою СРСР отримав в оренду острів Ханко для створення воєнно-морської бази; встановлювалась нова лінія радянсько-фінського кордону, за якою Карельський перешийок з Виборгом відійшов до СРСР.

Війна проти Фінляндії підірвала міжнародний престиж СРСР:

• 14 грудня 1939 р. його було виключено з Ліги Націй як країну-агресора;

• зросла недовіра до СРСР як можливого союзника у війні з Німеччиною з боку Великої Британії, Франції та їхніх союзників у Європі;

• війна засвідчила Німеччині слабкість радянської військової машини.

Ця "мала війна" коштувала радянському народові "великої крові": 70 тис. чол. загинули та пропали безвісти, 176 тис. були поранені та обморожені (тоді як фінська сторона втратила загиблими 23 тис., поранених нараховувала 44 тис ).

Загарбання Німеччиною Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії

У переддень активних дій проти англо-французьких військ німецьке командування вирішило захопити стратегічно важливі для розгортання операцій у Північній Атлантиці Данію і Норвегію, не рахуючись з їхнім нейтралітетом.

1 квітня Гітлер після уточнень плану затвердив остаточний варіант операції "Везерюбунг" і призначив час вторгнення — 4 години 15 хвилин 9 квітня 1940 р. Першою жертвою стала Данія.Напад Німеччини на Норвегію та Данію

Бойових дій у Данії фактично не було. Через годину після вторгнення уряд цієї країни і король прийняли рішення не чинити протидії гітлерівським військам і капітулювати. Щоправда, де-не-де відбулися сутички між німецькими і датськими військами, але вони мали випадковий характер. При загарбанні Данії гітлерівці втратили двоє вояків убитими і 10 пораненими.

Інакше склалося в Норвегії. Норвезькі міста, розташовані на узбережжі, мали досить надійну берегову оборону. Збройні сили Норвегії, особливо флот, були достатньо боєздатними. Перший етап бойових дій тривав з 9 по 14 квітня і виявився фактично вирішальним для долі країни: більшу її частину було захоплено, владу пізніше передано ватажкові норвезьких фашистів Відкуну Квіслінгу, король і уряд були вивезені з залишками норвезької армії до Англії. Це сталося 10 червня 1940 р. У Норвегії розгортається рух Опору.

В цей час вже повним ходом йшла підготовка до наступу проти англо-французьких військ. Німецьке командування планувало завдати основного удару через території нейтральних Бельгії і Люксембурга, а також Голландії. Головний удар було спрямовано у стик кордонів Бельгії і Люксембурга з Францією через гори Ардени і далі в обхід англо-французьких військ на порт Кале до узбережжя протоки Ла-Манш.

О 5.35 10 травня 1940 р. сухопутні війська вермахту розпочали вторгнення до Голландії, Бельгії, Франції. 13 травня німецькі війська прорвали фронт союзників на річці Маас. Через день голландські збройні сили капітулювали. У Британії були надзвичайно стурбовані просуванням гітлерівських військ і цього ж дня почали створювати загони цивільної оборони. 17 травня німецькі війська вступили до столиці Бельгії Брюсселя, наступного дня Гітлер видав декрет про приєднання до Німеччини трьох бельгійських округів. На 20 травня війська вермахту вийшли до Кале, оточивши і притиснувши до узбережжя біля Дюнкерка 340-тис. угруповання союзних військ. Британське командування розпорядилося про евакуацію цього угруповання на свою територію. Протягом двох тижнів під безперервним вогнем, використовуючи всі судна, здатні взяти людей на борт, включаючи і прогулянкові яхти, британці евакуювали більшу частину військ з-під Дюнкерка, залишив'ши всю техніку ворогові.

В ході наступу німців у Голландії та Бельгії в Британії відбулася зміна кабінету. Н. Чемберлен, який пишався два роки тому тим, що "привіз вічний мир з Мюнхена", змушений був піти у відставку, не зумівши вирішити питання зміцнення національної безпеки країни. Було утворено коаліційний уряд на чолі з Уїнстоном Черчіллем, який відіграє видатну роль у розгромі гітлерівського нацизму в Другій світовій війні.

Поразка Франції

Після закінчення бойових дій під Дюнкерком німецьке командування розпочало другу стратегічну операцію проти Франції: 31 травня 1940 р. генштаб сухопутних військ вермахту надіслав до військ директиву, що містила план операції під кодовою назвою "Рот".

Після того як союзні війська зазнали нищівної поразки в Бельгії та Північній Франції, французьке командування мало обмежені сили для відбиття наступу гітлерівців. У головкома Вейгана залишалася 71 дивізія з великим некомплектом особового складу і озброєнь. У чотирьох танкових дивізіях нараховувалося по 50-80 танків. План оборони країни, з яким виступив головнокомандувач 25 травня 1940 p., грунтувався на дотриманні класичних оборонних канонів, але виключав мобілізацію народу для оборони країни.

Вдосвіта 5 червня німецька авіація завдала перших потужних ударів обороні французьких військ на Соммі, а 6 червня розгорнувся потужний наступ танкових з'єднань вермахту. Незважаючи на впертий опір, нацистські війська навально просувалися до Парижа. 10 червня До війни проти Франції та Великої Британії вступила фашистська Італія, яку з Німеччиною пов'язував, окрім іншого, і "сталевий пакт" — договір про воєнний і політичний союз, підписаний 3 травня 1939 р.

Становище на фронті було катастрофічним. 12 червня на західній дільниці оборонної позиції перед Парижем противник форсував Сену. Зі згоди уряду Вейган оголосив Париж відкритим містом і віддав наказ здати столицю без бою. Вранці 14 червня гітлерівські війська вступили до Парижа. Три чверті населення залишило столицю, жителі міст і сіл рушили на південь, рятуючись від окупації. 16 червня У. Черчілль здійснив останню спробу утримати Францію від капітуляції шляхом об'єднання двох держав у "непорушний франко-британський союз" з єдиними конституцією, парламентом, урядом і збройними силами, але французьке керівництво відхилило її.

Капітуляція означала втрату незалежності Франції, але частина верхівки свідомо йшла на її підписання, сподіваючись на вигідне економічне співробітництво з німецькими монополіями після війни. Прем'єр-міністр Рейно подав у відставку. 16 червня престарілий маршал Петен сформував новий уряд, а 22 червня 1940 р. Франція капітулювала. Угоду про перемир'я було підписано в Комп'енському лісі, де 22 роки тому, 11 листопада 1918 p., у білому салон-вагоні командувач військ Антанти маршал Фош продиктував умови перемир'я переможеній Німеччині.

Згідно з угодою, французький уряд припиняв воєнні дії з Німеччиною, французькі збройні сили підлягали демобілізації і роззброєнню. Уряд Петена дістав право мати армію для "підтримання внутрішнього порядку". Нацистська Німеччина окупувала більшу частину території Франції.

Окупація поширилася на північні найбільш розвинені області і райони країни, а також на Атлантичне узбережжя. В окупованій зоні вся влада передавалася німецькому командуванню, а французький уряд зобов'язувався нести видатки на утримання німецьких окупаційних військ.

24 червня було підписано франко-італійську угоду про перемир'я. Франція зазнала жорстокої і принизливої поразки. Французька армія втратила 84 тис. вбитими, 1547 тис. солдатів та офіцерів опинилися в німецькому полоні.

Наприкінці червня 1940 р. гітлерівські власті створили в окупованій зоні військову адміністрацію. Петен і його оточення, що розташувалися з 1 липня 1940 р. в невеликому містечку Віші (Південна Франція), прагнули затвердити в решті Франції диктаторський режим і встановити якомога тісніші зв'язки з Берліном. Вішїстський уряд став символом поразки і зрадництва. Погляди патріотичних сил Франції були звернені до Лондона, де розпочинав свою діяльність патріотичний рух "Вільна Франція" на чолі з генералом де Голлем.

Агресія на Балканах

Балкани та Південно-Східна Європа в цілому посідали особливе місце в стратегічних планах Німеччини та Італії, де кожна з цих держав переслідувала свої цілі:

1. Тут були досить міцні позиції Британії.

2. Із завоюванням цього регіону створювався плацдарм для нападу на СРСР.

3. Південно-Східна Європа була своєрідним ключем до проток Босфор і Дарданелли, до всього Близького Сходу.

Для нападу на Югославію та Грецію було зосереджено понад 80 німецьких, італійських і угорських дивізій, розташованих у Болгарії, Румунії, Угорщині, Австрії та Албанії. Вони нараховували біля 2000 танків і понад 2000 бойових літаків. Югославська армія налічувала 40 не повністю укомплектованих піхотних і кавалерійських дивізій, а в розпорядженні Греції було 15 дивізій. Крім того, в Греції діяв Британський експедиційний корпус у складі 2 дивізій і танкової бригади. Ані Югославія, ані Греція не мали танкових і моторизованих угрупувань. Авіація у 5 разів поступалася німецькій.

5 квітня 1941 р. уряд Югославії уклав пакт про дружбу і ненапад з СРСР, але війська агресорів зненацька вторглися до Греції і Югославії. На Югославію, що не встигла навіть закінчити мобілізацію, відбувався наступ одразу з декількох напрямків — з Болгарії, Угорщини і Австрії. Завдяки величезній перевазі у силах загарбницькі війська прорвали оборону югославської армії і почали швидко просуватися вперед. 12 квітня вони досягли столиці Югославії Белграда. Югославський уряд і командування були цілковито деморалізовані. 17 квітня 1941 р. Югославія капітулювала.

Нацисти розчленували територію країни: було утворено "незалежні" Сербію і Хорватію; Італія отримала Чорногорію, Болгарія — Македонію; Угорщині було віддано Воєводину, а Словенію поділено між Німеччиною та Італією. Нацистська політика на Балканах, спрямована на підбурювання народів, залишила страшну спадщину в їхній національній психології. Основним знаряддям окупаційного режиму стала так звана "Незалежна держава Хорватія" (НДХ), до складу якої нацисти включили всю Боснію і Герцеговину, а також Санджак (південь Сербії і північна частина Чорногорії). Користуючись з підтримки гітлерівців, хорватські фашисти — усташі — розгорнули масовий геноцид сербського населення. Усташський терор викликав відповідну хвилю серед сербських націоналістів, що об'єдналися у четницькі формування. Сутички усташів і четників, особливо криваві у Східній Боснії та Герцеговині, з обох боків набували рис національно-релігійної війни католиків з православними, у якій жертвою стало також і мусульманське населення.

Розстановку сил і вектор розвитку подій в Югославії змінила національно-визвольна війна югославського народу проти фашистів та їхніх посіпак.

Греція також не змогла стримати наступу загарбницьких військ. 29 квітня представники грецького командування підписали акт про капітуляцію. Британський експедиційний корпус зазнав тяжких втрат, але все ж флотові вдалося евакуювати основні сили. У травні 1941 р. німецькі повітряно-десантні частини захопили острів Крит, важливу базу, що прикривала з півдня Ватіканський півострів. Таким чином, усі балканські країни опинилася під контролем агресорів.