Тема 8. Назрівання другої світової війни.

ПЕРЕДДЕНЬ ВІЙНИ

Ліквідація чехословацької держави

Друга республіка — так стали називати залишки чехословацької держави — в економічному й політичному відношеннях виявилася залежною від гітлерівської Німеччини. Населення втратило довіру до керівників колишніх політичних партій. Президент Бенеш залишив свій пост і емігрував до Англії, його місце посів колишній великий австрійський чиновник Е. Гаха. Чеські політичні партії припинили існування. Була створена єдина партія фашистського гатунку "Національна єдність", лідер якої — Р. Беран — став на чолі нового уряду. Уряду Другої республіки не вдалося зберегти єдність країни.

У жовтні 1938 p. у Словакії було створено автономний уряд на чолі з католицьким священиком І. Тісо. Водночас проголосила автономію й Закарпатська Україна. Незважаючи на активну протидію празького уряду, 14 березня 1939 р. словацький сейм проголосив незалежність Словакії. 23 березня було підписано договір, за яким Німеччина брала на себе "охорону незалежності та інтегральності Словакії", що перетворювало її на сателіта гітлерівців. 15 березня 1939 р. проголосила незалежність і Закарпатська Україна, але до її території, за згодою Гітлера, вдерлися угорські війська.

За таких обставин Гітлер викликав зажадав підписання акта про ліквідацію республіки та передання долі чеського народу до рук Німеччини, погрожуючи в разі відмови наразити на бомбардування Прагу. 15 березня Гаха виконав волю фюрера і, всупереч конституції, ліквідував державну незалежність країни. Того ж дня частини вермахту вторглися на територію Другої республіки, що припинила своє існування. Гітлерівці оголосили окуповані землі "протекторатом Богемія та Моравія". Уряди Британії і Франції обмежилися формальними протестами проти порушення Мюнхенської угоди. Так було ліквідовано чехословацьку державу.

Німецькі претензії до Литви і Польщі

Через тиждень після окупації Чехії та Моравії німецькі війська зайняли Мемельську область (нині Клайпеда), відторгнувши її від Литви. За Ікрсальським договором Мемельська область підлягала управлінню Лігою Націй, але в січні 1923 р. була приєднана до Литви. Це було єдиним місцем виходу Литви до моря, і тому Мемель користувався широкою місцевою автономією. Тут проживала значна німецька меншина (в самому місті — більшість), і завдяки підтримці Берліна сам Мемель перетворився на оплот нацизму. Ті нацисти, що виступали за об'єднання з Рейхом, мали більшість у місцевих органах влади.

21 березня 1939 р. Німеччина оголосила Литві ультиматум про передачу міста і порту Мемеля, а 22-го було підписано відповідний пакт.

Загарбання Німеччиною Чехословаччини та Мемельської області призвели до того, що Польща виявилася з трьох боків охоплена військами агресора. Окупацією Чехословаччини, говорив пізніше Гітлер своїм генералам, "було створено основу для дій проти Польщі".

21 березня 1939 р. міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп у бесіді з польським послом знов висунув вимоги щодо Гданська (Данціга), а також права на будівництво екстериторіальної залізниці та автостради, що з'єднали б Німеччину зі Східною Пруссією. Коли польський уряд відхилив ці претензії, з ситуації вирішив скористатися Гітлер, який лише шукав приводу, щоб позбутися німецько-польського пакту про ненапад та отримати щодо Польщі свободу дій.

Велика Британія і Франція, стурбовані зростанням агресивності Німеччини на Сході, зробили заяву про надання Польщі гарантій для захисту її незалежності. Західні країни прагнули зміцнити свої стратегічні позиції в Центральній Європі, утримати свій вплив у Польщі, інших країнах регіону, змусити Німеччину рахуватися із собою як з реальною силою, нейтралізувати схвильовану громадськість, яка вимагала відставки "вмиротворювачів".

З квітня було визначено термін готовності німецьких збройних сил до нападу на Польщу — 1 вересня 1939 р. 11 квітня Гітлер підписав "Директиву про єдину підготовку вермахту до війни 1939-1940 років", спеціальний розділ якої передбачав великомасштабну підготовку війни проти Польщі — операцію "Вайс". З цього документа випливало, що керівники Німеччини ще в квітні 1939 р. твердо вирішили розгромити Польщу. Загарбання цієї країни розглядалося як необхідна передумова вирішальної сутички з Великою Британією і Францією, як засіб створення плацдарму для майбутнього походу на схід. Враховувалася при цьому і ймовірна реакція з боку західних держав на агресію проти Польщі. В директиві, зокрема, зазначалося: "З огляду подій у Франції, що наближаються до критичної точки розвитку, й зумовленої цим стриманості Англії, сприятлива для вирішення польського питання обстановка може виникнути в недалекому майбутньому".

Гучномовні заяви про захист незалежності Польщі та інших країн сприймалися в Берліні лише як блеф. Насправді у Британії та Франції не було іншого виходу, як цього разу повною мірою виконати свої обіцянки гарантій: дипломатичні поразки у Східній Азії, Ефіопії, Іспанії, Австрії, Мюнхені, Чехословаччині підірвали престиж цих країн, нове зрадництво остаточно позбавило б їх політичного кредиту, посилило Німеччину і призвело до втрати довіри їхніх власних народів. У серпні 1939 p., незадовго перед війною, британські та французькі дипломати з повною відповідальністю говорили про готовність своїх країн надати воєнну підтримку Польщі в разі агресії проти неї Німеччини.

Однак у Берліні до останніх днів розраховували на невтручання західних держав у разі війни з Польщею; у Лондоні і Парижі — на можливість домовитися з Німеччиною, віддавши їй лише Данціг і "коридор"; у Москві виходили з ймовірності змови між державами вісі й західними демократіями, як це було в Мюнхені. Фактично ж Німеччина не бажала приставати на англійські умови, а Британія й Франція не могли не виступити на захист Польщі. Війна стала неминучою.

Англо-франко-радянські переговори 1939 р.

Зближення Британії та Франції, з одного боку, і СРСР, з іншого, на спільній платформі протистояння агресивним діям нацистської Німеччини в Європі було останнім шансом відвернути світову катастрофу. Однак після Мюнхена кожна із сторін діяла винятково у власних інтересах, не дбаючи про колективні дії, спрямовані на приборкання агресорів, використовуючи переговорні процеси як ширму для таємних домовленостей з Гітлером, прагнучи відвести від себе удар на якомога довший термін. СРСР після тривалих вагань приєднався до "гарантій" західних країн Польщі, а у квітні 1939 р. одночасно з пропозицією Великої Британії та Франції розпочати тристоронні переговори запропонував Німеччині встановити тісні відносини. Досить згадати про підписання в Берліні 19 серпня 1939 р. радянсько-німецької торговельно-кредитної угоди про надання СРСР 200 млн марок на 7 років і закупівлю Німеччиною радянських товарів на суму 180 млн марок. Щоправда, її було укладено після явного зриву переговорів із західними країнами. Не відставала й Велика Британія, що водночас із переговорами в Москві таємно вела подвійну гру з Гітлером. Тому переговори, розпочаті у квітні 1939 р. в Москві між Британією, Францією та СРСР, були приречені на провал.

Протягом березня—липня 1939 р. британський кабінет неодноразово обговорював хід московських переговорів, але ані Чемберлен, ані Галіфакс при цьому не сказали жодного слова на підтримку тристороннього договору. По суті, члени кабінету вели гру в переговори. В середині липня 1939 р. переговори зайшли в безвихідь. Британія і Франція дали згоду включити балтійські країни до сфери "східної гарантії" за умови "західних гарантій" для Голландії, Швейцарії та Люксембургу. Однак без підписання військової конвенції ці наміри лишалися ілюзією.

Радянський уряд не без підстави закидав західним країнам зволікання й запропонував розпочати військові переговори. 25 липня англо-французька сторона відповіла згодою, але до складу британської та французької делегацій входили другорядні особи, які не мали повноважень на підписання документів і не володіли достатньою компетенцією на ведення переговорів. Тільки 11 серпня 1939 р. делегації прибули до Москви. Вони не змогли вирішити ключове питання переговорів: пропуску Червоної Армії через території Польщі та Румунії. СРСР заявляв, що може розгорнути для спільних дій 120 стрілецьких, 16 кавалерійських дивізій, 9-10 тис. танків, передати 5,5 тис. бойових літаків, але західні країни були добре обізнані з військово- технічними можливостями СРСР і зустріли ці запевнення без ентузіазму. Знову переговори зайшли у безвихідь. Польща категорично відмовлялася дати дозвіл на пропуск радянських військ через свою територію, а Британія й Франція не могли справити на неї необхідний вплив. СРСР запропонував перенести зустріч на більш пізній термін, але відповідальність за зрив переговорів несли всі сторони.

Радянсько-німецьке зближення. Радянсько-німецький пакт від 23 серпня 1939 р. та таємний додатковий протокол до нього

Політика сталінської дипломатії полягала в тому, щоб спробувати лавірувати, грати на протиріччях між Великою Британією та Францією, з одного боку, і Німеччиною — з іншого, а принагідно нейтралізувати і японську загрозу, залишаючись осторонь втягнення до ймовірних воєнних дій. Одначе, провадячи цю політику, сталінське керівництво віддавало перевагу таємній дипломатії, тим більше, що у серпні 1939 р. відкривалися чудові перспективи для переговорів з Німеччиною.

12 серпня 1939 р. німецький уряд було повідомлено, що СРСР готовий обговорити з Німеччиною характер нових відносин. Ця заява була відповіддю на німецьку пропозицію, зроблену ще на початку серпня міністром закордонних справ Ріббентропом. (

А до цього дня події розвивалися таким чином. На початку серпня німецький уряд прийняв рішення "розкрити карти". 2 серпня високопоставлений чиновник МЗС Німеччини повідомив посла в Москві Шуленбурга, що в "політичному аспекті російська проблема розглядається як надзвичайно термінова" і нею опікується не лише Ріббентроп, але й Гітлер. 2 серпня радянського повпреда у Берліні Астахова було запрошено до Ріббентропа, який виклав свої погляди на розвиток радянсько-німецьких відносин. "Ми вважаємо, — сказав міністр, — що протиріч між нашими країнами немає на всьому просторі від Чорного моря до Балтійського. З цих питань можна домовитися; якщо радянський уряд поділяє передумови, то можна обмінятися думками більш конкретного порядку".

Значення цього кроку німці підкреслили тим, що наступного дня, 3 серпня, за терміновою вказівкою з Берліну Ф. Шуленбург відвідав В. Молотова — нового наркома закордонних справ, який змінив на цьому посту М. Литвинова. Повторивши основне висловлювання Ріббентропа, посол повів далі: "Німеччина має намір поважати інтереси СРСР у Балтійських країнах. Життєвим інтересам СРСР у Прибалтійських країнах Німеччина не заважатиме. Що стосується німецької позиції щодо Польщі, то Німеччина не має наміру робити щось, що суперечить інтересам СРСР".

Перший крок до поділу сфер впливу в Європі було зроблено.

Після заяви радянського уряду про готовність вести переговори 12 серпня, переговори розпочалися 15 серпня 1939 р. 16 серпня Шуленбург, відвідавши Молотова, зачитав інструкцію, яка оголошувала, шо "Німеччина готова укласти з СРСР пакт про ненапад 19 серпня Шуленбург констатував, що існує небезпека конфлікту між Німеччиною у Польщею. "Становище настільки загострилось, — заявив посол, — що досить невеликого інциденту, щоб виникли серйозні наслідки. Ріббентроп вважає, що ще до виникнення конфлікту необхідно з'ясувати взаємовідносини між СРСР і Німеччиною, оскільки під час конфлікту зробити це буде важко".

Тим часом у Німеччині завершувалася підготовка до нападу на Польщу. До початку війни залишалося 10 днів. У цій обстановці радянське керівництво дало згоду на приїзд Ріббентропа до Москви 26-27 серпня. У ніч з 19 на 20 серпня в Берліні було підписано вже згадувану радянсько-німецьку кредитну угоду, про що повідомила преса. Одначе Гітлер квапився. 20 серпня він звернувся до Сталіна з особистим посланням, наполягаючи на приїзді Ріббентропа до Москви 22-го або, найпізніше, 23 серпня, на що було дано згоду. Переговори з Ріббентропом 23-24 серпня вели Сталін і Молотов. Єдиною проблемою, що виникла у ході переговорів, була вимога Сталіна визнати за ним право на балтійські порти Лібава (Лієпая) та Віндава (Вентспілс), про які раніше мова не заходила. Гітлер без вагань погодився на це.

У договорі про ненапад, підписаному близько 2 години 24 серпня, передбачалося, що СРСР і Німеччина зобов'язуються утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії одне проти одного як окремо, так і спільно з іншими країнами. Договір було укладено терміном на 10 років.