Тема-1:Періодизація світового розвитку в ХХ столітті.

1. Період Першої світової війни (1914-1918 рр.)

Війна виникла внаслідок загострення протиріч між провідними державами світу в економічній, політичній та військовій сферах. їй передувало створення двох військово-політичних блоків — Троїстого союзу та Антанти. Першою розпочала воєнні дії Німеччина, оскільки була більш готова до війни.

Війна розпочалася в Європі, але швидко набула світового характеру, втягнувши у свою орбіту 36 держав з 3/4 населення Землі. Воєнні дії відбувалися на десятку фронтів, але Західний та Східний фронти в Європі залишалися головними.

Війна тривала чотири роки й завдала незчисленних страждань народам світу. За різними оцінками, у цей період загинуло близько 9 млн. військових і 10 млн. мирних жителів. Матеріальні втрати сягають 180,5 млрд. доларів. Було зруйновано тисячі міст і сіл, десятки тисяч житлових будинків, промислових та сільськогосподарських підприємств, мостів, доріг, залізниць. Постраждали безцінні пам'ятки культури.

2. Період повоєнної нестабільності (1919-1923 рр.)

Цей період характеризується змінами в розстановці сил у світі. Революція в Росії, про справжній зміст якої ще не знали, на деякий час виключила її з ряду великих держав. Германська, Австро-Угорська та Османська імперії, що зазнали поразки у війні, припинили існування. Позиції Великої Британії та Франції, держав-переможниць, виявилися послабленими, якщо зважити на дедалі більший вплив (CША. підсилення Японії та початок зростання антиколоніальних настроїв. Перша світова війна значно вплинула на країни Азії, Африки та Латинської Америки. Економічний потенціал цих країн зріс під впливом зрослого попиту на сировину та продукти харчування. Істотно змінювалася політична ситуація: почався активний рух за незалежність, розгорнулася боротьба за введення самоврядування та розширення громадянських прав.

Європою прокотилася хвиля революцій. Ліворадикальні сили у Німеччині, Австрії, Угорщині, Фінляндії прагнули захопити владу в своїх країнах і встановити диктатуру пролетаріату, наслідуючи радянську модель. Західні країни, де позиції правлячих партій були досить сталі внаслідок їхньої ролі у переможному завершенні війни, взяли курс на реформи з метою запобігання революційним потрясінням. Курс на ненасильницьке перетворення був характерний для країн, що дотримувалися нейтралітету в роки війни (Скандинавські країни, Іспанія, Голландія, Швейцарія). Характерними рисами цього періоду були економічна криза 1920-1921 рр. і, як наслідок, — загострення соціальних протиріч та зростання робітничого руху. В міжнародних відносинах панували нестабільність і невизначеність, однак Паризька та Вашингтонська конференції схилили шальки терезів на користь США, Великої Британії та Франції у повоєнному устрої світу.

3. Період економічної стабілізації (1924-1928 рр.)

Після хаосу та безладдя, спричинених Першою світовою війною та революційним рухом, країни світу починаючи з 1924 р. входять у стан стабілізації. Характерними ознаками періоду 1924-1929 рр. були: спад революційного руху, піднесення економіки, послаблення зовнішньополітичних протиріч, їхня стабілізація на основі Версальсько-Вашингтонської системи та ряду інших міжнародних угод.

Правлячі кола багатьох країн для зменшення соціальної напруженості у суспільстві пішли на співробітництво з соціал-демократичними партіями, політичними організаціями реформаторського напряму, утворюючи коаліційні уряди, розширюючи свою соціальну базу. Відбулися серйозні зміни в соціальній сфері: запроваджено 8-годинний робочий день, підвищувалася заробітна плата, впроваджувалися соціальне страхування, щорічні відпустки тощо. Зросла активність профспілкових організацій, з якими мусили рахуватися роботодавці, набувало сили робітниче законодавство. Посилювався вплив жіночих, молодіжних організацій. З іншого боку, в деяких країнах посилювались правоекстремістські тенденції. Зароджувався фашистський рух в Італії, Німеччині, Болгарії, Угорщині, встановлювались диктаторські режими.

1924 р. була ліквідована політична криза, пов'язана з питанням про зовнішні репарації. За планом Дауеса, Німеччина звільнялася від значної частини репарацій та почала отримувати в більших розмірах американські та англійські позики для відновлення економічного потенціалу. Провідна роль в економічному розвиткові світу переходить до США — довоєнний боржник стає світовим кредитором. Зміцнилася кредитно-грошова система, стабілізувалася валюта. 1929 р. США виробляли промислової продукції на 10% більше, ніж Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті.

4. Період великої депресії (1929-1933 рр.)

Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився 1929 р. кризою. Сама по собі криза не була чимось незвичайним, вони виникали в середньому кожні 10 років. Однак криза, що почалася 1929 р., виявилась великою мірою винятковою. Насамперед — за глибиною. Промислове виробництво не просто скоротилося, його було буквально відкинуто до рівня початку сторіччя. Таке значне скорочення виробництва призвело до такого ж значного безробіття: кількість безробітних лише у країнах Заходу становила майже ЗО млн. чол., тобто 1/5-1/3 робочої сили. Другою особливістю кризи був її масштаб — вона стала глобальною. Єдиною країною, що уникла удару, був СРСР, де саме у ці роки почалася реалізація першого п'ятирічного плану. Третьою особливістю кризи була її тривалість. Вона почалася 1929 р. і тривала до 1932 р. Однак й після того, як спад припинився і з'явилися ознаки пожвавлення, економіка так і не відновилася повною мірою аж до початку Другої світової війни. Жодна криза не мала таких масштабних економічних наслідків. Не випадково 30-ті роки увійшли до історії під назвою "Велика Депресія".

5. Період назрівання Другої світової війни (1933-1939рр.)

Налякані розмахом кризи правлячі кола західних країн вдалися до засобів державного регулювання економіки. Ці роки відзначалися розвитком фашистських тенденцій у багатьох країнах, що було прямим наслідком війни, криз, загострення соціальних проблем. Прихід нацистської партії до влади в Німеччині у січні 1933 р. став потужним стимулом до активізації фашистських рухів в інших державах Близько половини фашистських організацій виникло після встановлення гітлерівської диктатури. Фашисти підвели голову у Франції, Великій Британії. США, Ірландії, Данії, Греції, Болгарії, Бразилії. 1936 р. тільки в 20 європейських країнах існувало 40 фашистських партій та угруповань. В Австрії, Угорщині, Румунії, Фінляндії й деяких інших країнах фашизм став впливовою силою.

У другій половині 30-х років на світовій політичній арені виникло нове явище — у Франції, Іспанії, Чилі до влади прийшли уряди Народних фронтів, що представляли ліві політичні партії. Поява самої ідеї Народного фронту — наслідок наступу фашизму та усвідомлення його значною мірою як загрози демократичному рухові. Незважаючи на поразки, уряди Народних фронтів стали помітним явищем у політичному житті своїх країн.

Спробою виходу з кризи, пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві стали реформи американського президента Ф. Д. Рузвельта 1933-1941 рр., що увійшли до історії під назвою "новий курс". Ці реформи мали на меті державне регулювання промисловості та сільського господарства, захисну політику щодо підприємців, встановлення державного контролю за випуском цінних паперів, надання можливості брати участь у громадських роботах різноманітного призначення мільйонам трудящих, що залишалися без роботи та засобів до існування, тощо. Даний період визначався створенням блоку агресивних держав — Німеччини, Італії та Японії, з одного боку, а з іншого — безплідними спробами створити систему колективної безпеки для запобігання світовій війні.

Користуючись з неспроможності Ліги Націй впливати на хід міжнародних відносин, з вузькокорисливої політики "невтручання" та "вмиротворення" західних країн, фашистські та мілітаристські держави розв'язали собі руки. 1935 р. Італія розпочинає агресію проти Ефіопії. 1936 р. Німеччина та Італія, на підтримку режимові Франко, беруть участь у війні проти республіканської Іспанії. 1937 р. Японія розв'язує великомасштабну війну в Китаї.

З мовчазної згоди Заходу відбулися "аншлюс" Австрії, роздроблення Чехословаччини. Спроби укласти угоду між Великою Британією, Францією та СРСР виявилися марними: переговори 1939 р були зірвані подвійною позицією західних держав та самого Радянського Союзу.

Натомість, СРСР, прагнучи підпорядкувати своєму впливові Східну Європу й запобігти нападові Німеччини, 1939 р. пішов на укладення безпрецедентних договорів з нацистською державою, що прискорили розв'язання Другої світової війни.